"Це ракетна технологія": Чому психоделіки можуть стати ліками в Україні?

Перший у житті виїзд за кордон – завжди приємне потрясіння та розширення свідомості. Особливо, коли це Іспанія.

Країна теплого клімату, безтурботних людей та пальм. А ще моря, навіть трьох морів.

У дитинстві Богдан Зарицький бачив Чорне море, коли їздив у Крим, дорослим бачив Азовське у Маріуполі, але тепле, глибоке та блакитне Балеарське вразило Богдана найбільше.

Слухайте "УП. Вголос" на зручній подкаст-платформі

Якщо не рахувати Росію та Білорусь, за 33 роки свого життя Богдан жодного разу не був за кордоном. Але там він опинився проти своєї волі, вимушеним транзитом, коли його "привезли вантажівкою як скот до Ростова, звідти літаком на Москву, там – годинна зупинка, і цим же літаком, без пересадок, на Гомель".

Але Іспанія. Богдана вразило, наскільки не напрягаються люди, які живуть там. Вулицями ллється музика, апельсини можна зривати прям з дерев, сонце світить майже цілий рік. Тут можна було переключитись, випасти з української важкої реальності в зовсім іншу, легку та безтурботну.

Друге розширення свідомості відбулося з Богданом на третій день перебування у країні. За 20 кілометрів від Валенсії в кімнаті просторого будинку з розмальованими стінами Богдан лежав на підлозі з чорною пов’язкою на очах і слухав музику, краса та глибина якої посилювалася з кожною хвилиною.

Поряд лежала дружина Наталя, в інших частинах кімнати перебувало ще п’ять людей, троє, так само як і Богдан з Наталею, лежали зі зав’язаними очима. Тільки господар будинку, Антон Мормуль та його дружина Марина, які організували цю поїздку для Богдана та інших, слідкували за усім, що відбувалося.

Попри заплющені очі, Богдан спостерігав візерунки. Складні й водночас прості геометричні фігури, що розсипались на фрактали та рухались синхронно з музикою. Які важко описати конкретними словами.

А через певний час Богдана залило світлом – білим та теплим. Це світло навіть налякало Богдана, воно було настільки всеохоплюючим, що він боявся розчинитись у ньому повністю.

Певний час він намагався триматись і не відпускати контроль, але згодом віддався світлу повністю.

"Я ніби йшов до цього світла, набирався якоїсь радості. Ця радість, вона прям розпирала середини. Вона просто настільки наповнює тебе, аж ширіє в усі сторони. Ну ти просто так щасливий", – згадує він.

Кілька годин Богдан перебував всередині світла, яке дарувало йому спокій. В голові не було жодних думок про майбутнє, жодної рефлексії про теперішнє та жодних неприємних спогадів про минуле.

Ні про штурми "днрівських" позицій у 2015-2017 роках і вигризання захоплених українських земель під Маріуполем у складі морської піхоти. Коли "стрілкові бої були настільки близькими, що ледь не доходило до рукопашних".

Ні про Маріуполь, де в складі "Азову" тримав оборону, що тривала три місяці, а відчувалась як три роки. Жодної думки про безлімітну артилерію, ракети та авіацію, якими росіяни намагались стерти Богдана разом з містом.

Не було думок і про чотири місяці полону – з тими днями, коли його забивали палицями та ногами до втрати свідомості, коли знущались фізично та морально, морили голодом, який з’їв 40 кілограмів його м’язів. Коли в Оленівці в 140 метрах від нього росіяни підірвали барак з його побратимами.

Жодних думок про повернення з полону, важку реабілітацію та адаптацію – коли не міг заснути, не міг сфокусуватись, щоб дочитати до кінця бодай одну книгу, коли надлишок інформації та сповіщення на телефоні викликали злість та роздратування.

Світло і спокій, які огорнули Богдана, перенесли його в інший стан, який важко описати чіткими словами. Але обійти мовчанням причини цього стану також не можна.

Прийом псилоцибіну та психоактивної сполуки МДМА був не просто "психоделічним тріпом" для Богдана. Це робилося для того, щоб допомогти з психологічною реабілітацією після полону та пережитого за попередні 10 років і, особливо, з моменту повномасштабного вторгнення.

Про терапевтичну ефективність психоделіків зараз говорять не тільки у світі, а й в Україні. Для тисяч військових та цивільних, які страждають на ПТСР, психоделічно асистована терапія (або ПАТ) може стати панацеєю, особливо в умовах, коли через війну кількість людей, яким потрібна психологічна допомога, збільшилась в рази.

Зовсім нещодавно Міністерство охорони здоров’я винесло на громадське обговорення проєкт постанови, яка дозволяє наукові дослідження псилоцибіну, псилоцину, психоактивних сполук МДМА, ЛСД, ДМТ та ібогаїну для того, щоб використовувати їх в терапії.

"Українська правда" розповідає про розквіт, занепад та ренесанс досліджень психоделіків, про українських ентузіастів, які долучились до психоделічного руху, щоб впровадити в Україні прогресивні методики, про те, як працює психоделічно асистована терапія і чому вона так потрібна військовим та їхнім сім’ям.

Розділ перший, в якому одному швейцарському хіміку спочатку стало дуже погано, а потім дуже добре

19 квітня 1943 року світ палав.

Близько тисячі єврейських хлопців і дівчат у Варшавському гетто зустріли озброєних до зубів нацистських військових з пістолетами та саморобною вибухівкою, щоб дати відсіч у бою, який закінчиться поразкою.

На одному з островів Тихого океану японський рятівний загін знайшов тіло командувача Об'єднаного флоту адмірала Ісороку Ямамото, літак з яким збили американці за день до цього. Смерть адмірала шокувала Японію та підняла бойовий дух американців.

У Африці союзні війська наступали на німецькі та італійські сили, а на Східному фронті німецька та радянська армія поповнювали людські та технічні запаси після виснажливої сталінградської кампанії й вели позиційні бої.

Швейцарський Базель був одним з небагатьох місць у світі, де в цей день була тиша та спокій. Про велику війну, яка точилася навколо, нагадували хіба що новини, дефіцит товарів та продуктові картки.

Близько 18:00 тридцятисемирічний хімік Альберт Гофманн разом з асистенткою повертався на велосипедах з лабораторії додому. Гофману було зле – за півтори години до цього він прийняв 250 мкг діетиламід лізергінової кислоти або ЛСД-25 – вперше в історії людства.

Цю речовину Гофманн синтезував ще в 1938 році під час своїх експериментів зі спорин’єю, яку ще називають матковими ріжками – грибком, який паразитує на житі та деяких інших злакових. У середні віки ріжки були причиною масових отруєнь, але пізніше їх почали використовувати як ліки. Саме лікувальні властивості зацікавили Гофманна почати роботу з цим грибком.

Гофманн досягнув великого прогресу у синтезі речовин, які зацікавили лікарів та акушерів. Але в ЛСД-25 лікарі не побачили жодного фармакологічного інтересу. Про речовину забули, усі крім Гофманна – через 5 років він синтезував її знову, щоб провести повторні експерименти.

Поїздка не була легкою – попри швидку їзду Гофману здавалося, що він майже не рухається. Він не міг говорити. Не розуміючи, що з ним відбувається, він думав що сходить з розуму. Хімік втрачав своє "я", йому здавалось, що ним заволодів якийсь демон. Простір плив та розсипався. Лікар, якого асистентка викликала до Гофмана до дому, не побачив ніяких фізіологічних змін, окрім збільшених зіниць. Гофман же в той момент не бачив жодних шансів на порятунок.

Переживши кілька годин страху та паніки, хімік нарешті прийшов до тями та почав насолоджуватися тим, що з ним відбувалося. Він бачив калейдоскоп фантастичних образів, які "розходилися і сходилися колами і спіралями, вибухали фонтанами кольору, перемішувалися і перетворювалися один в одного у безперервному потоці". Він помічав, як кожне слухове відчуття, як-от звук дверної ручки, що повертається, або автомобіля, що проїжджає, трансформувалося в зорове. Кожен звук породжував унікальну форму і колір, що швидко змінювалися.

Наступного ранку Гофман прокинувся оновленим, з ясною головою, хоча й дещо втомленим фізично. З відчуттям благополуччя і нового життя.

"Коли пізніше я вийшов прогулятися в сад, де після весняного дощу сяяло сонце, все довкола блищало й іскрилося освіжаючим світлом. Світ ніби заново створили. Усі мої органи чуття вібрували в стані найвищої чутливості, який зберігався весь день", – писав він у своїх мемуарах "ЛСД – моя проблемна дитина".

Власне, з цієї поїздки на велосипеді і можна робити відлік історії психоделіків і їхнього впливу на світ, суспільство та медицину.

Навіть попри те, що інші психоактивні сполуки, такі як гриби, що містять псилоцибін, кактуси, що містять мескалін, чи аяваска, що містить ДМТ – століттями використовувались у ритуалах різних племен та народів північної та південної Америки.

Проте широко відомими психоделіки стали не як ліки, а як наркотики.

Розділ другий, в якому психоделіки змінили світ, але потрапили під заборону

Завдяки впливу попкультури, усе, що відомо на широкий загал про психоделіки, зводиться до Америки 60-х та культури гіпі. Але, як завжди, все набагато складніше.

ЛСД та, меншою мірою, псилоцибін стали речовинами, за допомогою яких хотіли вплинути на мислення людей, змінити та розширити свідомість, відкрити нові горизонти буття.

Одні, як Аль Хаббард – колишній бутлегер і торговець зброєю, шпигун та винахідник на прізвисько "Капітан Тріп" – були прихильниками елітарного підходу та намагалися здійснити революцію згори, проводячи психоделічні сеанси для інтелектуальної еліти того часу – письменників, художників, музикантів, акторів, комп'ютерних інженерів та навіть політиків.

Десь у тіні ЦРУ проводило власні засекречені дослідження психоделіків під кодовою назвою «МК–Ультра», щоб з’ясувати, як краще розглядати ЛСД: як потенційну сироватку правди, засіб контролю свідомості чи хімічну зброю.

Результатами цих досліджень стало те, що з ЛСД познайомився майбутній письменник Кен Кізі, який за допомогою психоделіків почав робити революцію знизу. Він та його коммуна "Веселі бешкетники" їздили по США на фургоні кислотних кольорів і давали змогу пройти так званий "Кислотний тест" тисячам молодих людей.

Але для науки куди важливіше те, що в цей час робили десятки вчених та дослідників, яким на початку не було жодного діла до цього контркультурного шуму під спів Джима Моррісона та Джона Леннона.

Як пише Майкл Поллан, автор великої книжки-дослідження психоделіків, протягом більшої частини 1950-х і початку 1960-х років багато хто в психіатричному середовищі вважав ЛСД і псилоцибін чудодійними препаратами.

Починаючи приблизно з 1950 року, невдовзі після того, як ЛСД став доступним для дослідників, ця сполука була відома як психотоміметик, тобто наркотик для розуму, який імітував психози. В той час лікарі думали, що препарат може допомогти їм краще розуміти стан пацієнтів, хворих на шизофренію.

На зміну психотоміметичній парадигмі прийшли психолітична, а згодом і психоделічна.

Термін "психолітик", введений англійським психіатром Рональдом Сендісоном, означає "розслаблення розуму", що, як здавалося, і робили ЛСД і псилоцибін – принаймні, в низьких дозах.

"Терапевти, які застосовували ЛСД у дозах до 25 мікрограмів, повідомляли, що захист его їхніх пацієнтів розслаблявся, що дозволяло їм піднімати і обговорювати складні або пригнічені теми з відносною легкістю", – писав Поллан.

"Психоделічна" терапія, яку почали практикувати з середини 1950-х років, зазвичай передбачала один сеанс з високою дозою, переважно ЛСД. Сеанс проходив у комфортній обстановці, коли пацієнт розкинувся на кушетці, а терапевт був присутній і говорив дуже мало, дозволяючи подорожі розгортатися згідно з власною логікою.

Починаючи з 1950-х і до початку 1970-х років, психоделічні сполуки використовували для лікування різних станів, включаючи алкоголізм, депресію, обсесивно-компульсивний розлад і тривогу наприкінці життя – часто з вражаючими результатами.

Загалом, за словами Поллана, станом на 1965 рік існувала понад тисяча наукових робіт, присвячених терапії психоделічними препаратами, в яких брали участь понад 40 тисяч досліджуваних.

Проблеми почались, коли ЛСД опинився за межами лабораторій. На початку 60-х на вулицях США з’явилась велика кількість ЛСД незрозумілого походження; через "бед-тріпи" все більше молоді потрапляло у відділення швидкої допомоги та психіатричні лікарні; міські легенди про ЛСД поширювались швидше ніж факти; автори сумнівних досліджень розповідали, що ЛСД пошкоджує хромосоми; в американських медіа, які ще 10 років тому нахвалювали психоделіки, почали писати про те, що "наркотик, що викривляє свідомість, вбиває".

Остаточно скомпрометував психоделіки гарвардський дослідник та психолог Тімоті Лірі – культовий для контркультури, але не для наукового середовища.

Лірі, якого Річард Ніксон назвав "найнебезпечнішою людиною в Америці", вигукував зі сцени Вудстоку своє легендарне "turn on, tune in, drop out", призиваючи закинутись, та лякав американських політиків розповідями про те, що "ЛСД страшніший за бомбу" і що "діти, які приймають ЛСД, не будуть воювати" у їхніх війнах та приєднуватися до їхніх корпорацій.

Коли в XVI столітті Іспанія колонізовувала Америку, перші переселенці зі старого світу дізнались про гриб "теонанакатль" або "плоть богів", який корінні народи використовували у ритуалах. Після іспанського завоювання Римо-католицька церква жорстоко переслідувала тих, хто вживав цей гриб, змусивши їх піти у підпілля.

Кілька століть по тому, у 1968 році, дослідження психоделіків заборонили в США, а пізніше психоделіки потрапили під міжнародну заборону в рамках Конвенції ООН про психотропні речовини 1971 року. Ніксон оголосив "Війну з наркотиками", яку Америка програла, що особливо помітно на фоні фентанілової епідемії нинішніх років.

Сумна доля спіткала і іншу важливу сполуку другої половини ХХ століття – МДМА. Речовину винайшли ще в 1911 році, але справжню роль осягнули тільки 1976 році, коли її наново синтезував американський хімік Александр Шульгін.

Цей ейфоретик вивільняв велику кількість серотоніну та ендорфіну, через що людина, яка вжила його, відчувала великий рівень емпатії та любові. Як і психоделіки до цього, МДМА почали досліджувати з метою застосування у терапії, де він показував чудові результати. Але через те, що він швидко вийшов з лабораторій на вулицю і став масовим клубним наркотиком під назвою Екстазі, МДМА також заборонили і дослідження припинили.

Розділ третій, в якому ренесанс психоделічних досліджень не проходить осторонь України

В Олега Орлова, якому зараз 35 років, було більше шансів зв’язати життя з творчістю, аніж з психологією. Його батьки, мистецтвознавці, займалися експертизою творів мистецтв. Художники були частими гостями родини Олега, а їхні картини висіли на стінах квартири, де хлопець зростав.

Певний час Олег обирав між розробкою електронно-обчислювальної апаратури та архітектурою. Але вступити на бюджет він зміг тільки на образотворче в педагогічний.

На третьому курсі Олег вступив на психологію, яка стала його новим захопленням. І саме під час навчання він звернув увагу на психоделіки.

"Неможливо просто оминути цю тему, коли починаєш вивчати методи психотерапії і зачіпаєш другу половину ХХ століття", – розповідає він.

Олег навіть перейшов від теоретичного вивчення до практичного і називає власний психоделічний досвід одним з найвагоміших переживань у своєму житті. Але зараз при розмові про психоделічну терапію він уникає сленгового "тріп", яким позначають досвід з психоделіками, і пропонує терміни "сесія досвіду" або "мандрівка".

Після Революції Гідності Олег відчув, що Україна змінилась, і що про деякі речі можна говорити відкритіше.

У 2017 році проходив "конопляний марш", який, за словами Олега, був не тільки про церкву растафаріанців, а й про серйозну адвокацію медичного канабісу представниками науки і пацієнтськими організаціями. На цьому фоні в нього виникла ідея зібрати першу конференцію, присвячену темі психоделічної терапії, яка знову була на порядку денному в західній науці.

ХХІ століття можна вважати ренесансом психоделічних досліджень. Нове покоління вчених змогло підхопити перервану кілька десятиліть тому естафету та відновити важливу роботу.

Зараз в США ЛСД та псилоцибін знаходяться на ІІІ стадії клінічних випробувань і мають статус "проривних" – ЛСД показує потенціал у лікуванні тривожних розладів, а псилоцибін – у лікуванні депресії.

Минулого року МДМА мав отримати статус ліків при лікуванні ПТСР, але його було відхилено Управлінням продовольства і медикаментів США через питання до якості досліджень.

В інших країнах МДМА вже активно застосовується – в Ізраїлі програма гуманітарного використання МДМА існує з 2019 року. Австралія стала першою країною, яка офіційно дозволила терапію з МДМА.

І це вже не кажучи про інші європейські країни, такі як Швейцарія, Нідерланди, Іспанія, де дослідження психоделіків тривають і перебувають на різних стадіях.

Для Олега як для науковця, психолога та практикуючого психотерапевта, було важливо рухати цю тему в Україні, де МДМА, ЛСД та інші речовини були прирівняні до наркотиків та заборонені для наукових досліджень.

"В нас був оргкомітет – чат, в якому спочатку було 4 особи, потім 8 осіб, потім 12, бо з’явилися ще люди, кому ця тема цікава", – розповідає Олег.

З цього оргкомітету у 2022 році з’явилась "Українська асоціація психоделічних досліджень" (UPRA), яка займається просуванням клінічного використання психоделічних речовин, зміною законодавчої бази, навчанням медичних працівників та підтримкою пацієнтів та осіб, які доглядають за ними.

Перші їхні контакти з владою почалися у 2022 році. Як згадує народний депутат Дмитро Гурін з комітету охорони здоров’я, який сам цікавиться темою психоделічно асистованої терапії та активно нею займається, члени UPRA хотіли спочатку створювати петицію на сайті Кабміну і збирати голоси.

"Ми їх зупинили, сказали, що для Кабміну це буде незрозуміло що. Розповіли, що можна так само лобіювати впровадження теми психоделіків спочатку в науку, потім в медицину. І потім йти по процедурах, які є в державі, а не просто кричати, що нам це потрібно", – каже він.

Дуже допомогла організована UPRA перша в Україні психоделічна конференція, яку вони провели у центрі психічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна" в 2023 році. На конференції виступили не тільки українські спеціалісти, а й провідні західні науковці.

Після її проведення діалог з владою посилився – як на рівні депутатів, так і на рівні Міністерства охорони здоров’я, яке, за словами Олега, зайняло "консервативно-обережну позицію" через історію цих речовин.

"Психоделіки – це дуже стигматизована тема. Плюс, у нас в першу чергу цільова аудиторія – це ветерани, і це тема по-своєму "заряджена". І потенційно, тут можна або щось хороше зробити, або, якщо раптом щось погане, отримати пляму на репутації. Тому, на мою думку, вони дуже обережно до цього питання підходять", – інтерпретує позицію МОЗ Олег.

Переломним для майбутнього психоделічних досліджень в Україні став круглий стіл на рівні комітету з питань охорони здоров’я, на якому крім депутатів, посадовців з МОЗ, МВС, були також лікарі та дослідники, зокрема з Австралії, Ізраїлю, США, Великобританії, Нідерландів, Чехії та організацій рівня "Спілки психіатрів ЄС".

"І ці люди, всі разом, з академічними своїми регаліями казали нашим, що це можна впроваджувати в адекватний регульований спосіб", – ділиться Олег.

Показовою є і зміна позиції МВС, яке пройшло шлях від стадії заперечення до стадії прийняття.

"Позицій МВС у нас є три. Перша в 2022 році, коли вони писали, що ні, "всі стануть наркоманами, збільшаться витрати на те, щоб всі вони сиділи в тюрмі, і це взагалі не за конвенціями ООН".

Потім був цей круглий стіл на комітеті, де були представники Наркополіції і читали назви всіх цих речовин з листочка.

Далі в них, мабуть, були якісь дискусії, бо вони прислали дуже адекватну позицію. Що вони в принципі не проти надання доступу до лікувальних методів на базі цих препаратів за умови, якщо будуть забезпечені відповідні заходи контролю, прописані порядки, і якщо ефективність буде підтверджено дослідженнями", – розповідає Олег.

За словами Гуріна, зараз всі розуміють що в України як держави немає іншого виходу, ніж як впроваджувати нові медичні технології, і в МВС це також розуміють.

Діяльність Олега та його колег по асоціації призвела до того, що МОЗ винесли на публічне обговорення проєкт, який дасть змогу проводити дослідження психоделіків в Україні.

"Зараз ми вийшли на публічні обговорення нормативів МОЗ. Це технічні, які говорять про те, як правильно зберігати, як знищувати, як описувати – це те, що необхідно, щоб не було витоку речовин на чорний ринок. Речовини мають залишатися у науковців, має бути жорсткий обіг, ми маємо контролювати весь ланцюг від виробництва до моменту, коли лікар дає в руки речовину", – каже нардеп.

Друга частина пакета документів – це перенесення ЛСД, ДМТ, МДМА, псилоцибіну, псилоцину та ібогаїну з переліку повністю заборонених в перелік речовин, повністю доступних для дослідження.

"Ми маємо розуміти що ці речовини не є в категорії наркотиків, вони є в категорії психоактивних речовин. Вони не викликають залежності, вони не мають потенціалу для виникнення залежності. І вони можуть бути ефективно використані для досліджень, і в медичних цілях", – резюмує нардеп.

Розділ четвертий, в якому на перший план виходить МДМА та його користь для військових при лікуванні ПТСР

Коли Дмитро Гурін відповідає на питання, чому він займається темою психоделіків, то визнає, що його завжди цікавило, як працює мозок.

"В мене є дуже довгий досвід в психотерапії. І я розумію терапевтичний потенціал цих речовин для психотерапії – для мене це просто нові медичні технології. Для мене це не боротьба зі стигматизацією, вона мене не цікавить. Для мене це дуже прикладна історія, яку треба впровадити", – каже він.

Нардеп бачить більше перспективи у ЛСД, яке, на його думку, має неймовірний потенціал, але пріоритетнішим для України є впровадження МДМА-терапії.

"У нас велика кількість людей з ПТСР – ми вже можемо говорити про сотні тисяч людей. У мене мати пережила облогу Маріуполя. У тебе через одне рукостискання є хтось з ПТСР. Нам потрібно цю хвилю збити. Це наша задача як держави, як суспільства – допомогти цим людям", – каже Дмитро.

Що взагалі таке ПТСР або посттравматичний синдром? Його можна спрощено пояснити як розлад пам’яті. Коли стається якась травматична подія, наприклад вибух поряд, запам’ятовується як подія, так і емоція, яку вона викликала.

Інколи травматичні спогади записуються мозком таким чином, що в момент, коли відбувається щось схоже на вибух – наприклад, різко реве мотор мотоцикла чи вибухає феєрверк або просто щось нагадує про вибух – це сприймається як небезпека і в людини може початись панічна атака.

Окрім того, у людини мимоволі виникають нав’язливі думки про травматичні події — вони можуть снитися або спалахувати у свідомості у вигляді флешбеків; постійно відчувається небезпека, а висловити емоції стає вкрай важко.

"Що робить МДМА? Він тимчасово змінює реакції мозку. Як наслідок, людина на позитивне реагує трошки більш позитивно, на негативне трошки менш негативно. З'являється можливість опрацювати ці спогади. Плюс, більше відчуття довіри з'являється, розслаблення. І це створює умови, за яких психотерапевт може допомагати вам, але на полегшеному фоні", – розповідає Олег.

Він також цитує Джона Любекі – американського ветерана, який брав участь у дослідженнях МДМА: "Коли ви видаляєте апендикс, то ви даєте людині знеболювальне і седацію, а потім робите операцію. Лікує не знеболювальне, а операція. Але ви не зробите людині операцію на апендиксі нормально, якщо ви не дасте знеболювального. Так само і тут. Лікує психотерапія, але створює умови МДМА".

Як працюватиме терапія у разі успішного проходження досліджень? Є психіатр, який ставить діагноз і каже, що людині потрібна психоделічна терапія. Обов’язковим буде збір анамнезу та виявлення протипоказань.

"Бо в деяких випадках ми не знаємо, є в людини черепно-мозкові травми, контузії, підвищений тиск, чи становить це небезпеку", – говорить Олег.

Якщо протипоказів немає, психолог виписує направлення, з яким людина звертається до медичного закладу.

"В цьому медичному закладі людині проводять терапевтичний курс. Це 3 підготовчі сесії, коли людина розмовляє зі спеціалістом, контактує зі своєю травмою і формує свій запит. Після того 3 сесії з прийомом речовини — якщо ми говоримо про дози, то це дози втричі менше ніж рекреаційні. І в кінці завершальна сесія, коли людина просто розмовляє зі спеціалістом. Це стандартний протокол MAPS, який використовується в Австралії", – розповідає Гурін.

Для України питання лікування ПТСР особливо актуальне в контексті допомоги військовим. Керівниця Патронатної служби "Янголи" Олена Толкачова займається військовими з 2014 року і неодноразово бачила, як бійці, дуже часто молоді хлопці, отримують ПТСР навіть після першого бойового досвіду. І за її словами, без нових методів лікування важко буде впоратись.

"Прогрес постійно відбувається, кожного дня виходять якісь нові дослідження, методики, які впроваджуються у всьому світі. Використання психоделічних препаратів – це один із таких проривів, який, можливо, дасть новий поштовх і задасть нову філософію в лікуванні психічних розладів", – вважає вона.

До того ж, за словами Олени, у питанні допомоги військовим треба думати на 50 років вперед.

"Ці хлопці та дівчата, що пройшли війну, будуть вступати в брак, народжувати дітей. Якщо в родині один з батьків матиме психічний розлад і не буде отримувати відповідної допомоги, то це відобразиться на дітях, і в нас буде хвора нація. Після Другої світової війни в Радянському Союзі цілі покоління були просто травмовані тим, що виросли в таких родинах", – каже Олена.

Розділ п’ятий, в якому Антон Мормуль колись познайомився з грибами і тепер допомагає військовим

Попри те, що перераховані вище речовини все ще заборонені в Україні, це не означає, що їх не вживають. Більш того, можна навіть говорити про існування підпільної психоделічно асистованої терапії (ПАТ). Проблема у тому, що людина, яка звертається за такою допомогою, не завжди знає, наскільки кваліфікованим є спеціаліст.

Олег Орлов наводить приклад одного пацієнта на антидепресантах, який був у важкій депресії та думав про суїцид.

"Він звернувся до однієї людини, яка порадила йому гриби без попереднього анамнезу і не спитавши про антидепресанти, при прийомі яких ефекту від грибів немає. А якщо для людини це була остання надія, і вона вирішила: "Ну все, якщо і це мені не допомогло, то нічого більше не допоможе?" – розповідає Олег.

Для тих, хто може виїхати з України, існує альтернативна легальна можливість відвідати за кордоном "ретріт" з психоделіками або пройти курс психоделічної терапії.

Наприклад, в центрі "Фенікс" Антона Мормуля, куди поїхав Богдан Зарицький зі своєю дружиною, а разом з ними ще один військовий, та жінка зі своїм сином, який як і Богдан, пройшов полон.

Коли дивишся на Антона, складно повірити, що колись він працював на керівній посаді в "Укроборонпромі", мав свій кабінет, службовий автомобіль та підписував контракти на продаж зброї.

Антон вперше спробував гриби у 2014 році, після чого зрозумів, що займається не тим, що приносить йому задоволення. Він звільнився та повністю змінив сферу діяльності, яку пов’язав з грибами та їхніми допоміжними властивостями.

Перед початком вторгнення Антон опинився в Іспанії. Коли він думав, чим допомогти військовим, то вирішив, що найкращим рішенням буде організувати центр Фенікс, в якому проходитимуть психологічне відновлення ветерани та їхні родини.

В Іспанії, де дослідження психоделіків ще тривають, офіційно не дозволена психоделічна терапія, але існує поняття як Healing Commune – ініціатива, яка пропонує ретріти з використанням психоделічних речовин у терапевтичному контексті.

"Антон в цьому плані молодець. Він зараз пішов здобувати психологічну освіту. Дружина його – медик, і вони намагаються знайти людей, які мають медичну освіту", – каже про нього Олег Орлов.

З моменту відкриття центру, до Антона приїхали вже близько 100 ветеранів та їхніх сімей. Переліт, транспорт та проживання – забезпечуються центром. Окрім самої сесії з грибами, військові займаються йогою, медитаціями, дихальними практиками, звуковою терапією і просто розмовляють. Розмовляти та слухати – це те, що в Антона виходить дуже добре.

Не всі як Богдан під час терапії бачать біле світло та відчувають спокій. На жаль, дехто стикається з дуже серйозними переживаннями. Наприклад, дружина Богдана.

За всю війну Наталка плакала тричі.

"Один раз я плакала від людського нерозуміння, коли мені в РАГСі відмовилися видавати свідоцтво про одруження – я просто розридалася. Вдруге я плакала, коли ми поїхали до президента Туреччини, а в Туреччині чоловіки не розуміють жіночу силу, і треба було плакати. Ну, і третій раз, там, якийсь такий, ну, банальний випадок.

Але під час психоделічної сесії на мене пішло дві бобіни серветок", – згадує вона.

"Богдан мені каже: "Наталко, я тебе буквально крізь оцей досвід побачив сивою, старою жінкою, в глибокій старості. В тобі було стільки горя, в тобі було стільки журби, відчаю.

А я кажу: "Богдане, ти знаєш, що зі мною відбулося? Я на себе взяла біль оцієї матері, яка була поруч, і я перемандрувала в її тіло, і відчула, що вона відчуває. Я відплакала за всіх матерів, за всіх дружин їхні болі. Я просто відчула кожною своєю клітиною, як це боляче", – ділиться Наталка.

Наталка вважає, що пережитий досвід сильно їй допоміг та змінив її на краще.

"Я стала більш медитативною. Я і раніше знала, що смерті не існує, а це я взагалі перестала боятися.

Я можу поринути частково в той стан без препаратів. Коли мені треба трошечки комфорту, я тепер знаю, що у мене побудований цей нейронний зв'язок, що я можу сісти в куток, подихати, включити музику, з якою швидше відбувається переключення", – говорить Наталка.

Для Богдана цей досвід так само виявився корисним. Він краще зрозумів речі, які для нього важливі – наприклад, його сім'я, вивчення мов та спортзал. З’явилося більше спокою та фокусу.

"Я теж досліджував для себе питання психологічної реабілітації. Психотерапевт не нашкодить, звичайно. Чи допоможе? Можливо. Але це настільки повільно, настільки довго все буде.

Чи воно допоможе більшості? Взагалі не знаю. Бо тобі не хочеться говорити після полону. Мені не хотілося взагалі до цих психологів ходити. Зараз люди повертатимуться після бойових дій. Абсолютно не хочеться говорити ні з ким. Особливо з людиною, яка там не була. От що вона тобі розкаже? Як вона тебе зрозуміє?" – питає Богдан. І додає:

"Якщо порівнювати прийом психоделічних препаратів зі звичайною терапією – це ракетна технологія".

Федір Попадюк, спеціально для УП. Життя