Українські письменниці поза каноном. Що всередні книжки "Жінки пишуть: Містянки"?
Якою була жінка-інтелігентка на межі XIX – XX століть? З якими викликами стикалася? Чому до літературного канону увійшла лише Леся Українка, яку Іван Франко охрестив "єдиним мужчиною в українському письменстві"? Невже в історії української літератури не було більше достойних авторок?
Літературна оглядачка УП.Культура Наталія Колегіна розмірковує, чому так багато чудових українських письменниць не стали програмними разом із новою збіркою творів "Жінки пишуть: Містянки".
Повернути втрачених
Якщо спитати у будь-яких українця чи українки, кого з жінок у літературі він чи вона знає, то неодмінно почуємо про Лесю Українку, Ольгу Кобилянську і, може, ще Марко Вовчок. Оце й усі жінки в літературі? А як же Людмила Старицька-Черняхівська, Валерія О'Коннор-Вілінська, Надія Кибальчич, Наталя Романович-Ткаченко, Любов Яновська?
Це лише п'ять імен загублених авторок, чиї тексти не потрапили до шкільної програми й не стали такими ж відомими, як тексти канонічних класиків і класикинь. Але тепер вони можуть прозвучати свіжо й жваво й показати "жіночий" погляд на речі. І звучать.
Серія "Жінки пишуть" від видавництва "Книголав" пропонує різножанрові тексти українських авторок, які вперше потраплять до рук сучасних українських читачів і читачок. Відкриває серію збірка творів "Жінки пишуть: Містянки". Вона представляє жіночий голос української міської інтелігенції кінця XIX – початку XX століття.
Вихована у сім'ї знаного письменника й громадської діячки, Людмила Старицька-Черняхівська стала важливою фігурою міської інтелігенції. Вона була активною учасницею літературного гуртка "Плеяда" й київського Літературно-артистичного товариства.
Валерія О'Коннор-Вілінська – донька землевласника та своячка Миколи Лисенка – мала струнку громадську позицію, товаришувала з Людмилою Старицькою-Черняхівською й була серед засновників Української народної республіки.
Надія Кибальчич (по батькові — Матвіївна) писала під псевдонімом Наталка Полтавка й представляла гілку славетного козацько-дворянського роду Білозерських-Кулішів, до якої належали також Пантелеймон і Микола Куліші. Вона була активною учасницею тодішнього літературного процесу.
Письменниця, перекладачка і громадська діячка Наталя Романович-Ткаченко під час Першої світової війни розбудовувала мережу притулків для сиріт і загублених дітей по всій Україні й працювала у Червоному Хресті.
Любов Яновська – із родинного кола Кулішів, дружина громадського й військового діяча Василя Яновського, членкиня Української Центральної Ради. У її доробку – понад сотня прозових і драматичних творів.
Усі вони представляють перше покоління свідомої української інтелігенції, яка виросла в місті. Активні в творчості й громадському житті, класикині писали про жінку на межі століть. І, звісно, шукали нову мову, якою б гідно зазвучав жіночий голос в українській літературі.
Їхні герої та героїні часто живуть яскраве й активне життя у місті, говорять про українську ідентичність, займаються розвитком культури й обговорюють високі матерії, а ще — обирають вегетаріанство або ж чинять супроти тогочасних суспільних норм.
Дужі крила у жінки
Перший текст збірки "Містянки" це драматичний текст "Крила" Людмили Старицької-Черняхівської. За визначенням авторки, це буденна драма на 4 дії. Історія начебто проста: молода й перспективна письменниця Ліна Федорівна замість буття одиначкою й літературної кар'єри обирає розбудовувати "родинне гніздечко" з успішним юристом Віктором Олександровичем. Зізнаючись у коханні Ліні, Віктор каже, що вони будуть одне одному товаришами в усьому. Що з того вийде – чи вдасться молодому подружжю балансувати й жити на свій, новий лад?
У їхньому спільному помешканні на плечі Ліни лягає відповідальність господині дому, яка виявляється завеликим тягарем для жінки й заважає приділяти достатньо часу творчості. Ліна вагітніє, народжує, імовірно, переживає післяпологову депресію й відчуження з Віктором. А той знаходить собі нову пристрасть! Ліна самовіддано дбає про дитину й фактично забуває про літературну діяльність. Чи зуміє активна жінка, яка потрапила в пастку шлюбу в патріархальному суспільстві, розправити свої дужі крила й повернутися до справи, якою прагнула займатися до заміжжя?
Людмила Старицька-Черняхівська роздумує про долю сучасної їй жінки й намагається намацати той ідеальний сценарій, у якому жінка могла б реалізуватися одночасно у власній справі та як матір і дружина. На прикладі Ліни бачимо, що це – величезний виклик. То чи реально жінці кінця XIX – початку XX століть поєднати кар'єру й родину, коли буквально попереднє покоління жінок безвідмовно віддавалося останній?
Іншим прикладом матері й активної жінки, якій зв'язав руки шлюб, є Ганя з оповідання "На бальконі" Наталі Романович-Ткаченко. Так само, як Ліна, з народженням дитини Ганя відійшла від громадських справ і припинила відвідувати раніше такі важливі для неї "реферати, збірки й мітинги". Жінка повністю присвятила себе вихованню дитини й навіть не хоче найняти няню.
Виникає логічне питання: чому ж ці жінки не доручать нікому іншому своїх дітей і не повернуться до інших важливих справ? У Гані є ґрунтовне пояснення на це: "Якби в нас було громадське виховання – розуміється, ідеальне, я б довірила йому свою дитину; тепер же я повинна сама виховувати, цебто непохитно стежити крок за кроком за її розвитком". Маємо тут ще один виклик для тогочасної жінки-інтелігентки, яка прагне мати сім'ю: дати належне виховання власним дітям, щоб ті виросли у свідомих громадян і громадянок.
Від селянки до містянки
Найбільший текст збірки – повість "Городянка" Любові Яновської – оповідає про сільську дівчину Пріську, яка змалку потрапила на службу в місто й стала справдешньою "городянкою". Повернувшись до рідної хати, Пріська не спішить братися до роботи й облаштовувати своє життя на селі. Набачившись, як живуть люди у місті, ця норовлива дівчина не хоче тяжко робити біля господи – хіба що жити на "готові" гроші. Пріська свариться з матір'ю та сестрою, які заохочують ту працювати й знайти собі доброго чоловіка-хлібороба.
У тексті Любов Яновська відкрито ставить питання: що ліпше – бути чужим попихачем, наймичкою у місті й служити на догоду панам і паням чи бути самій собі господинею у селі, але й важко працювати біля худоби й у полі? Пріська знає напевне: краще у місті. Тому попри одруження з Данилом вирушає туди шукати кращої долі.
У місті розгортається Прісьчина одіссея – дівчина потрапляє до усіляких сімей, має нагоду побачити, як живуть по-справжньому заможні й напозір багаті люди, а ще – пізнає ближче таких самих наймитів і наймичок, які обрали службу в місті замість життя у селі. Чи вдасться зрештою дівчині вийти за межі вготовленого їй призначення? Чи зуміє Пріська зібрати якийсь статок й мати певну фінансову незалежність? Чи віднайде селянка щастя в місті?
І решта болів жінки-інтелігентки
У невеличкому драматичному тексті "Візит" Валерії О'Коннор Вілінської постає складна драматична колізія. Зустрічаються Він і Вона – Василій Олександрович та Єлена Миколаївна. Вона втратила чоловіка й горює, Він – одружився з її сестрою Ніною, а насправді ж таємно кохав Її. У короткій розмові ці двоє з'ясовують, у чому полягає велика драма їхніх життів. Вони згадують про скороминуще щастя, якого, здається, їм вже не судилося спізнати. Чи, може?...
Ескіз "Візит" – це крихітний шматок із життя двох людей, яким не вдалося реалізувати власного кохання. Значить, спізнати кохання й бути коханою – це ще один виклик жінки-інтелігентки межі XIX й XX віків.
У короткому прозовому тексті "Льотерея-Алегрі", жанрове визначення до якого Надія Кибальчич подала як "малюнок", авторка розповідає про те, як місцева філантропка й велика патронеса знедолених пані Калина приходить із підопічною панною Кирилівною до будинку вдови, яка продає піаніно. Після смерті чоловіка вона ледве зводить кінці з кінцями, адже лишилася сама з дітьми, нездатна прогодувати сім'ю із сина-гімназиста й доньки, яка кохається у грі на інструменті.
Як бути жінці, нездатній забезпечити сім'ю? Що буде з юнкою, яку позбавлять великої музичної втіхи, а може, разом із тим і майбутнього блискучої артистки? І що таке – бути великою благодійницею, яка подає марні сподівання людям?
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
