"Хто, в біса, такий Йозеф Рот?!" – Театр Заньковецької ставить питання руба на сценах Львова і Відня
"Перш ніж ми встигнемо записати слово, воно вже матиме інше значення", – писав після завершення Першої світової війни видатний журналіст і письменник, автор "міфу про Габсбургів", уродженець Галичини Йозеф Рот.
Він народився наприкінці XIX століття в Бродах, що на Львівщині. Тоді місто розташовувалось на помежів'ї Австро-Угорської та Російської імперій, було великим комерційним центром, одним із осередків єврейського життя Галичини.
Покинувши батьківщину в юному віці, Рот здобув славу першокласного репортажиста, постійно подорожуючи континентом, дописуючи в німецькомовні видання.
Він документував життя на зламі епох: війну, крах імперій та ілюзій стабільності, становлення нових держав та ідеологій. Його тексти – лаконічні свідчення про світ, який раптово зник, і про людей, які щосили заперечують появу нового, тримаючись за уламки своїх спогадів.
У своїх репортажах він не інформує, а розповідає про власні відчуття та враження. Йозеф Рот звертається до розповіді як методу розуміння світу задовго до сторітеллінгу, фейкових новин і засилля соціальних мереж.
Йому випала нагода побачити світ очима солдата, журналіста і біженця. Напевно тому, оповідаючи свої враження, він завжди зважає на відчуття інших.
Рот ангажує у розповідь, не нав'язуючи винятковості своїх думок. Його спостереження – точні, сюжети не мають строку давності.
У героях Рота, попри нашарування різних ідентичностей, кордони та відстань часу, легко впізнати нас сьогодні.
Постать і твори Йозефа Рота залишаються маловідомими в Україні. Майбутня спільна постановка Віденського Фолькстеатру та Львівського Театру імені Марії Заньковецької за творами Рота прагне цьому зарадити.
Велика прем'єра вистави, яка почалась з невеличкого ескізу в 2024, запланована на наступний рік у Відні та Львові. Театральна оглядачка УП.Культура Мар'яна Семенишин поспілкувалась із німецьким режисером вистави Яном-Крістофом Гокелем, шеф-драматургом Фолькстеатру Тобіасом Шустером та Аліною Рашко, продюсеркою проєкту. Україноцентрична назва проєкту, що постане на австрійській сцені, найбільше здивувавла Мар'яну.
Як народилась сама ідея проєкту?
Ян: Спочатку було місце. Я завжди намагаюсь поєднати театр з місцем, де він відбувається. Мене запросили до роботи над виставою у Львові, коли я відвідував Київ. У 2023 році я поставив "Зелені коридори" у Мюнхені за текстом Наталки Ворожбит. У Києві ми познайомились із Максимом Голенком та Аліною Рашко. Саме Аліна показала мені Ірпінь, Бучу, Бородянку.
Я люблю подорожувати, бо так можу краще розуміти політичну ситуацію в країні. В той же час я поєдную це з мистецькою роботою, бо, як-не-як, це мій фах. Коли ми обговорювали потенційний проєкт, то я не знав, про що він буде. Так і сказав: спершу мені треба побачити Львів! Я вперше приїхав сюди наприкінці січня 2024 року, потім восени, і ось ми знову тут.
Я завжди шукаю теми, які б слугували простором, кімнатою, яку можна було би наповнити різними ідеями: і з минулого, і з сьогодення. І тут я згадав про Йозефа Рота! Адже він навчався у Львові, а сам із Бродів. Вже згодом я дізнався, що в Україні він – не надто відомий, адже він писав німецькою. Проте він так багато значить для Австрії, і для самого Відня. Саме так виникла ідея зробити постановки і у Львові, і у Відні.
Але на самому початку все задумувалось як суто львівський проєкт, чи не так?
Аліна: Так. Ян приїхав у Львів у січні 2024 року з невеликою командою. Потім ми разом поїхали в Броди. У жовтні 2024 у нас відбулось два покази вистави у Львові.
Ян: Коли я приїхав, то розпочав з того, що зустрівся з акторами і поділився своїми думками. Я багато залучаю акторів у процес як співавторів та співавторок. Коли ж текст вже готовий, то вони допомагають мені перетворити його на сцени.
Для мене цікаві індивідуальні досвіди. Тут, в Україні, мені було важливим дізнатись в акторів, як вони уявляють собі роль мистецтва у час війниЯн-Крістоф Гокель
Аліна: Ми запросили декількох акторів, перекладачів і зробили таку собі майстерню. Ми просто розмовляли. І це було незвично, бо часто, коли приїздить новий режисер, він хоче провести прослуховування або навчити чогось. А тут було по-іншому.
Після цього актори та акторки підходили до мене і питали: "А що буде далі? Він що, просто з нами поговорити приїхав?". Вони дивувались, як можна було працювати без цього емоційного надриву, такого мало що не "виживання у мистецтві". Але так, це була точка входу – поговорити з людьми, щоби зрозуміти.
І результатом цього процесу стала вистава-ескіз "Хто, в біса, такий Йозеф Рот?!"?
Ян: Ми створили її за 9 днів! Якщо ти знаєш, що робиш, то і 9 днів достатньо. Так, деколи треба і декілька тижнів, якщо це складна постановка. Але для мене важливий сам шлях. Що мені подобається в театрі, так це те, що ми самі вирішуємо, за якими правилами нам грати на сцені.
Ми вирішуємо, як все складеться. Натомість реальність поза сценою – абсолютно інша: ввесь цей потік інформації, новин, тривоги. Мені дуже сподобався сам процес, бо він подарував нам багато дуже різних досвідів.
Нам хотілось спробувати, чи це взагалі буде цікаво українській публіці, бо я працюю у певному стилі. І, звісно, ми хотіли побачити акторів "у роботі" так би мовити. Але, як виявилось, це був лише епізод нашої співпраці. Сьогодні з нами вже Тобіас Шустер. Ось так ця жовтнева проба переростає у щось більше.
У що саме?
Ян: Після нашого ескізу декілька театрів з ЄС були зацікавлені в копродукції з Театром Заньковецької. Так склалось, що Ян Філіпп Глогер (арт-директор Фолькстеатру – ред.) та Тобіас Шустер саме розпочинали свою роботу у Віденському Фолькстеатрі. Я подзвонив їм і сказав: хлопці, це чудова нагода! І вони погодились.
Звісно, це все вимагало чималої відваги, адже ця копродукція охоплює і подорожі, і страхування. Але вже як така ідея нам задумалась, то якою складною вона б не була, ми втілимо її у життя. Нам хочеться познайомити між собою ближче і міста, і театри.
У Відні ми будемо намагатись показати Україну в Йозефі Роті. У той же час як в Україні ми розповідатимемо про нього, як про майже незнайомця. Ось так, через Рота, ми хочемо прокласти тунель, показавши європейські корені України.
Тобіас: Підготовку до "Україноманії" ми розпочнемо в листопаді.
"Україноманії"? Тобто ви вирішили змінити назву постановки?
Ян: Назву "Україноманія" ми придумали, бо хотіли показати Рота саме з української перспективи. І, зрештою, це хороша назва для рецензії, для шоу. (А ще це назва одного з есеїв Йозефа Рота – ред.).
Якщо чесно, я була трохи здивована назвою вашого львівського ескізу. Все-таки Йозеф Рот потратив все життя, щоби так і не відповісти на питання, ким він є.
Ян: Це точно! Жовтнева вистава, власне, і починається зі сцени похорону Йозефа Рота, де присутні зачинають сварку, бо не можуть дійти згоди, ким він все-таки був: монархістом, соціалістом, євреєм, католиком, веселуном чим відлюдьком… от що не викликає суперечок, так це те, що в нього були проблеми з алкоголем… І от ця тема ідентичності і захопила мене.
Ми почали говорити з українськими колегами про ідентичність: що це таке, як її дефініювати: різні умови життя, мова, етнічність. Так мені подумалось, що ця тема дає гарну нагоду поговорити і про сьогодення, і про минуле, бо вона має стільки шарів.
Аліна: Коли ми розповідали про проєкт, то здебільшого люди з подивом питали "Хто такий, в біса, Йозеф Рот?!". Але були і ті, які знали про цього письменника, звичайно.
Коли Ян запропонував працювати з історією Рота, я теж, чесно кажучи, знала про нього тільки те, що він - письменник. Я навіть не була певна, якою мовою він писав, звідки він родом і чому про нього майже не згадують у нас. Спочатку думала: може, це просто прогалина в моїй освіті. Але згодом зʼясувалося, що я не одна така. І це не випадковість, а наслідок радянської політики, яка десятиліттями вичищала все "незручне".
А Рот, насправді, це частина нашої історії. Його повернення – не тільки про літературу, а й про те, як ми нарешті виростаємо з колоніального минулого і повертаємо в наш культурний простір колись витіснені імена. Бо знати про нього – це не лише читати, а й розуміти, чому ми так довго його не знали.
Після перегляду жовтневого ескізу в мене склалось враження, що множинність ідентичностей була чи не наскрізною темою.
Аліна: Для мене свобода нерозривно пов'язана з різними ідентичностями. Це різноманіття формує наше ставлення до світу, виводить на новий рівень нашу культуру. У всьому, що я роблю, для мене важливо проявляти більше розуміння.
Бо ми і так живемо в надскладних умовах війни, то чому не бути добрішими, ближчими одне одному? Тільки це нам поможе вижити і відбудувати країну. Всі елементи цього проєкту допомагають нам поважати одне одного ще більше.
Ян: Я думаю, що як і Роту майже сто років тому, так і українцям зараз, у час війни, нелегко зберегти різні ідентичності. В одному тексті Рот пише: "Я втратив дім, відтепер я – патріот готелів". І мені це дуже сподобалось. Проте наші українські колеги по-іншому відреагували на це. Для них така позиція була рівнозначна її відсутності.
Для українців зараз патріотизм – це питання життя, порятунку країни. Але все-таки Рот був патріотом подорожей. Він втратив свою домівку, але віднайшов її у стількох різних формахЯн-Крістоф Гокель
Тобіас: Так, знаєте, ідентичність важлива. Я – німець, але я це зараз відчуваю і в Австрії – ідентичність набуває все більшої ваги. Наприклад, культурна ідентичність у Відні все більше і більше зосереджується на білих та німецькомовних.
Тому для нас сам факт того, що на сцені звучатимуть різні мови, є важливим. Це буде нагадуванням про те, що один із великих австрійських класиків, Йозеф Рот, народився в дуже мультикультурному місті. Нам буде важливо передати це.
Так склалось, що вам часто доводилось подорожувати мало не як Роту – потягом. Але саме завдяки цьому ви змогли побачити країну. Що ви дізнались про Україну під час цих подорожей?
Ян: Я думаю, що Україна – дуже різна. Все залежить від того, де ти перебуваєш. Навіть у час війни тут є місце для нормального життя. В такі моменти ти відчуваєш війну лише уривками, проблисками. Коли, наприклад, говориш з кимось, хто повернувся з фронту, або чуєш звук сирени. Я не знаю, як би Рот про це написав.
Першим, що я хочу донести віденській публіці, буде – слухайте: люди в Україні прокидаються, йдуть на роботу зранку та повертаються додому ввечері. Адже для багатьох за кордоном дуже складно уявити собі країну у війні.Ян-Крістоф Гокель
Так, це може звучати примітивно. Але деколи мене питають: "Ти їдеш в Україну? Але ж там все зруйновано! Там нема театрів!". На що я відповідаю: "Ні! В Україні на вистави неможливо дістати квитків. Люди хочуть жити!". Наш проєкт – такий собі репортаж із реального світу. Проте ми, звісно, не репортери, ми – митці.
Я завжди питав українців, якою має бути вистава? І мені відповідали: не надто похмурою, тому що цього вистачає довкола. Вистава має бути смішною, проте не цинічною. Вона має передати обставини, в яких ми живемо. І для мене цей опис став дуже цікавим визначенням мистецтва у час війни.
Яне, один із методів, із яким ви працюєте, є розповідь. Україну можна назвати країною нерозказаних історій. Як реагували актори та акторки на ваше запрошення ділитися власними історіями?
Ян: Знаєте, у мене не було відчуття, що ми ходили "мінним полем історій", якщо можна так сказати. Ми багато дізнались, коли говорили саме про сьогодення, а не про історію. Те, що я іноземець, давало мені можливість ставити подекуди наївні питання.
Ми ж шукали відповіді на питання у свій, мистецький спосіб, бо наш проєкт – це все-таки не урок історії, не документальний сюжет, проте історичний контекст був для нас важливим. Наприклад, цього разу ми приїхали у Броди із австрійським актором, і він, гуляючи Бродами, розказував, що він – Йозеф Рот і він приїхав до свого рідного міста. Це викликало багато подиву.
Ми зайшли в школу, і діти почали питати "нашого Рота": "Чому ти не говориш українською? Давай ми тебе навчимо хоча б одному слову!". І це було справді дуже смішно. Але в цьому – весь Рот.
Але що мотивувало вас особисто взятися за цей проєкт?
Ян: Мені було цікаво. Це те, про що не почитаєш у новинах. Ці емоції можна пережити лише тоді, коли ти тут: обідаєш, спілкуєшся з людьми, чекаєш на кордоні. І цей досвід не можна здобути, коли ти подорожуєш як турист. Його можна пережити лише, коли ти живеш, працюєш тут. І ми працювали, домовлялись, обговорювали. І саме завдяки цьому я дізнаюсь більше про світ довкола.
Тобіас: Я долучився до проєкту пізніше… Але так, можу лише погодитись із Яном, що цікавість – це велика частка моєї мотивації. Для нашого театру також важливо показати альтернативний погляд на постать Йозефа Рота, оповиту кліше.
У цій постановці ми дивимось на нього з перспективи України. Ми бачимо в ньому людину в небезпеці та прагнемо зрозуміти, що вона відчуває. От взяти цю історію з похороном. Переважно люди уявляють собі останні роки життя Рота трохи постановочно, може, меланхолійно.
Але з іншого боку його життя – то постійна втеча. Він тікав від нацистів. І я би хотів підкреслити це відчуття загроженості, потрактувати його більш серйозно в цьому проєкті. Цією копродукцією ми можемо запропонувати віденській публіці новий погляд на Йозефа Рота.
Як на мене, то настправді сміливо говорити про загроженість у час, коли це поняття майже повністю монополізоване радикальними правими партіями. Забігаючи наперед, чи ви вже маєте бачення, як ви підійдете до цього питання у вашій майбутній постановці?
Ян: Як на мене, історія Йозефа Рота – велика трагедія. Він був змушений тікати через прихід нацистів до влади. І так, ми повинні про це пам'ятати, щоби не допустити повторення. Нашими країнами шириться це відчуття небезпеки, довкола багато фейків, багато інформації.
Як і після Другої світової війни, перед нами велике завдання – створити власне бачення Європи, яку ми хочемо мати у майбутньому. І я говорю про свою країну також.
АfD (націоналістична, право-популістська партія в Німеччині – ред.) зараз мало не найпопулярніша партія в Німеччині. Я дуже сподіваюсь, що новий уряд може цьому якось зарадити. Але я також маю надію, що і цим проєктом ми зможемо відшукати нову енергію для об'єднаної Європи.
Яне, ви є апологетом політичного театру. Як вам працюється в країні, де відбуваються події, які можуть вплинути на політичну ситуацію в усьому світі?
Ян: Я вважаю, що будь-яку ситуацію необхідно трактувати дуже обережно. В той же час мовчати – не варіант, навіть якщо може видатись, що ваша думка неважлива. Театр – це простір для різних голосів. І саме про це я думав, коли починав працювати над проєктом.
У політичному театрі ми маємо трактувати політичний суб'єкт дуже серйозно, у такій собі тривимірній перспективі. І я не маю на увазі якусь провокаціюЯн-Крістоф Гокель
Ми говорили раніше про кімнату, простір думок. Важливо знайти різні точки входу, різні двері в цю кімнату.
Знаєте, може, коли віденська публіка побачить гру українських акторів, вони зрозуміють українців краще. Мені видається, що у потоці новин ми дуже часто губимо справжні сенси: так, ми читаємо про факти, про смерті, проте мистецтво пропонує інший погляд на це. Публічна сфера – перенасичена політикою, такою собі політикою розваг, вона відволікає нас від глибинного розуміння.
Тобіас: Говорячи про те, що робить Ян, але і про політичний театр загалом, у ньому важливим є це поєднання різних інституцій, різних публік. Як ми можемо працювати разом – це політичне питання у своїй суті.
Ян: Так, нашим завданням у цій весняній експедиції було зрозуміти, як можна зробити цей проєкт помітним у двох країнах, щоби по обидві сторони було зрозуміло: там теж живуть люди. І у цьому загалом і полягає завдання політичного театру.
То хто такий Йозеф Рот для вас?
Ян: Для мене він – дуже суперечлива постать. У ньому – cтільки шарів! Він намагався придумати себе заново, сфальшувати себе самого. Як на мене, він – людина цього століття, бо постійно намагався втекти від долі своєї ідентичності.
Тобіас: Біограф Рота назвав його "міфоманом". Я вбачаю в цьому трагічність його постаті, адже з самого дитинства він намагався уникнути чітких дефініцій щодо свого походження. Це було його спробою убезпечити себе.
Аліна: Він для мене щось про прийняття "іншого", бо він одночасно і огидний, і прекрасний, і смішний, і трагічний, і відвертий, і брехливий. Проте, думаю, наша постановка – той випадок, коли мистецтво не дає відповідей, а ставить питання. Відповідаючи на них, кожен і кожна знайде свого Рота.
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
